Розробки виховних заходів з національно - патріотичного виховання

ВИХОВНА ГОДИНА

«ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ»

МЕТА: знайомлячи учнів з жахливими фактами геноциду окупаційної влади проти українського народу, викликаючи жаль, співчуття, обурення і ненависть до катів, поглиблювати розуміння цінності свободи й незалежності України, а також особистої критичності кожного громадянина до її закріплення і зміцнення, щоб ніколи не повторилися репресії, голодомори, нехтування правами людини; виховувати патріотів своєї держави.

ОБЛАДНАННЯ: хлібина, кетяг калини, свіжі квіти, свічки, виставка книг і газетних матеріалів присвячених голодомору.

ХІД ЗАНЯТТЯ.

На столі — розламана хлібина, поруч кетяг калини, букет свіжих квітів, перев'я­заних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.

Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні, одяг­нені в темного кольору вбрання, виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.

Учень запалює свічку.

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки — твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Вчитель (запалює свічку):

— «Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — ста­рих, молодих, і дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

Сталося це літа Божого 1932-го

Сталося це літа Божого,

Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий...

Голод... Голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.

Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоб вписати їх в історію Пам'яті.

1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Жахливо навіть через 78 роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишалися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не да­вали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.

Учень:

Остання хлібина

Це остання хлібина, остання!

Очі горем налиті вщент,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання!

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку,

Умирати вже вам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить.

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою — клекіт орлів,

А на вигоні — трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів.

Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть переда­вати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.

То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.

Учениця:(запалює свічку — кожен учень перед читанням також запалює свічку пам'яті — робить крок уперед):

«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дво­рах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий жи­віт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безко­нечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».

Учень: «Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати 1 сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгор­нув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою ки­дать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько... І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».

Учитель. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і жит­тям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.

Учень

Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в Голодній ріці!

Бачиш, мій Бозю, я ще Дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бодай:

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би одненьку пір'їночку дай:

Тато і мамо — холодні мерці.

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю! Сніг дуже білий,

...Бозю, що там у тебе в руці?..

Учитель: У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світ­лою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

(Запалюється свічка.)

Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню — частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жерт­вував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.

 (Хвилина мовчання)

Презентація «Голодомор 1932-1933 років»

Учитель: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею.
 Виховна година до Дня незалежності України

Мета: формувати в учнів моральні пріоритети та сприяти збагаченню знань про державотворчі процеси в Україні; виховувати в учнів почуття патріотизму, свідомої громадянської зрілості, шанобливе ставлення до державних символів України, почуття гордості за власну державу.

Обладнання: державні символи України; вишиті рушники; аудіозапис Державного Гімну України; плакат із назвою виховної години; історико-літературні твори про Україну.

Слава тобі, Україно,

Невмируща слава!

Де святиться воля

І твоя держава!

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

1-й ведучий

Україно! Ти — моя молитва,

Ти моя розлука вікова.

Гримотить над світом

Люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно.

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

2-й ведучий. Ми стали свідками й учасниками творення новітньої української історії, новітнього українського суспільства, виникнення нової держави на карті світу. Довгий і тернистий шлях подолала Україна, чекаючи на цей день.

1-й ведучий. Усупереч усьому український народ здобув вистраждану, омріяну свободу. Закріплена вона Актом про незалежність України 24 серпня 1991 року, а згодом — 1 грудня 1991 року було проведено всенародний референдум, на якому українці сказали своє «так» незалежності. Ця подія мала велике значення, адже вона виявила споконвічне прагнення нашого народу бути господарем на своїй землі.

2-й ведучий. Парламент України — Верховна Рада — 24 серпня 1991 року урочисто проголосила Акт незалежності України. Цей історичний документ виявляє право українського народу на самовизначення, передбачене статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Учень зачитує Акт проголошення незалежності України.

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах; незалежність України та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

1-й ведучий. Україна — одна з найбільших європейських держав з площею 604 000 тис. км2. Населення України становить близько 45 млн чол.

2-й ведучий

Де Дніпро наш котить хвилі,

Рве стрімкі пороги,

Там країна вся зелена,

Славний край розлогий.

1-й ведучий

Там козацтво виростало,

Славу, волю добувало.

Україно, Україно,

Славний край козачий!

2 - й ведучий. Україна — це країна парадоксів, буферна зона, країна, де найбільше любили волю і найменше знали її. Країна, яка дала світові безліч талановитих доньок і синів, які прославляли свою батьківщину за межами держави. Україна — це країна довговічної боротьби за волю, яку вона здобула 24 серпня 1991 року.

Учні виконують пісню «Наша Україна» (муз. М. Ведмедері, сл. В. Кленца).

1 - й ведучий. А зараз ми з’ясуємо, чи знаєте ви основні терміни, поняття, події нашої держави. Проведімо невелику вікторину.

• Вікторина «Україна понад усе!»

1. Як називають Основний Закон України? (Конституція)

2. Які є державні символи України? (Гімн, герб, прапор)

3. Єдиним джерелом влади в правовій державі є... (народ).

4. Якою є Україна за формою державного правління? (Республіка)

5. Як називають законодавчий орган нашої держави? (Верховна Рада)

6. Коли Україна проголосила про свою незалежність? (24 серпня 1991 року)

7. Яка грошова одиниця України? (Гривня)

8. Хто був автором першої української конституції? (П. Орлик)

9. Як називають опитування населення з найважливіших питань державного життя? (Референдум або плебісцит)

10. Як називають основну адміністративно-територіальну одиницю України? (Область)

Підбиття підсумків вікторини.

2-й ведучий. Ви мали підготувати вірші про Україну. Послухаймо їх!

Учні читають вірші напам’ять.

• Конкурс «Лінгвістичне конфетті»

1-й ведучий. А зараз ми проведемо невеликий конкурс.

На дошці записано слова, учні впродовж 30 с на них дивляться, а потім відтворюють їх по пам’яті.

Акт, незалежність, референдум, вибори, президент, указ, повноваження, парламент, народ, демократія, бюлетень, Конституція, спікер, правонаступництво, гімн.

Підбиття підсумків конкурсу.

• Акровірш

2-й ведучий. Я вам зачитаю акровірш, а ви відгадайте зашифроване словосполучення.

За соборну вільну Україну

Аз молюся, Боже мій, до тебе.

Україну, мову солов’їну,

Край пшеничний під блакитним небом,

Ріки збережи й сади веселі,

Ароматами медів залиті,

Їх дари солодкі, соковиті;

Низпошли нам злагоди в оселі,

У твоїй руці — твої ми діти;

Миру, ласки дай містам і селам,

Огради од фарисейства й злоби;

Лихо одверни, тяжкі хвороби,

Юрби заздрих, ницих та облесних;

Сподоби розквітнуть на просторах

Яко на земних, так і небесних.

Д. Білоус

1-й ведучий. Отже, 24 серпня 1991 року був ухвалений Акт проголошення незалежності України і виникла нова держава — Україна. Народ України продемонстрував світові своє прагнення свободи і державності. Україна як демократична держава стала на шлях цивілізованого розвитку, і хоча попереду на неї чекають багато випробувань, українці впевнені, що зробили правильний вибір. А день проголошення незалежності — це державне свято.

Учень

Люблю тебе, Вітчизно,

Мила Україно,

Бо щастя жити

Ти мені дала.

Для мене ти одна

І рідна, і єдина,

Я все зроблю,

Щоб ти завжди цвіла.

Учениця

Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа — частинка твого я.

Красою правди у святім двобої

Понад Майданом сонця лик сія.

Є нація! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить

Співає гордо нам Державний Гімн!

Звучить Державний Гімн України.

СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО СВЯТА "ТАРАС ШЕВЧЕНКО - НАШ. ВІН ДЛЯ УСІХ СТОЛІТЬ..."

Сценарій свята « Шевченко - наш. Він для усіх століть...»

Мета : показати значимість постаті Кобзаря для всього людства; розвивати творчі здібності учнів,поглибити знання з краєзнавства; виховувати повагу і шану до велета України - Т. Г. Шевченка

Святково прикрашена зала: у центрі портрет Т. Г. Шевченка,обрамлений вишитим рушником, віночок з різнокольоровими стрічками, виставка «Кобзарів» різних років видання, учнівські літературні газети та ілюстрації до творів, книги письменників про Великого Кобзаря, проектор, презентація «Життєва дорога Тараса Шевченка».

                                                      Епіграф : Кобзарю!

                                                               Знов до тебе я приходжу,

                                                                        бо ти для мене совість і закон.

Л. Костенко

Звучить гімн « Небесної сотні »

Ведучий.  Україна плаче за своїми дітьми. Вони загинули в мирний час за нас, за наше краще майбутнє, за  свою рідну землю! Кожен , хто загинув, - це наш герой, герой України. То ж вшануємо хвилиною мовчання вірних синів нашої неньки - України.( Хвилина мовчання)

Вступне слово вчителя.

Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.

Учень

Шевченко - наш. Він для усіх століть,

Він - як Ісус Христос для України .

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І з цим вогнем виходьте із руїни.

Учень

І стане вам певніше на душі,

Засвітиться вона душею в храмі.

Його слова - освячені ножі,

Вони болять народові, як рани.

Учень

Шевченків біль. Він протинає нас.

І гнівом вибухає в кожнім слові.

І крізь віки іде сумний Тарас

Предтечею в терновому вінкові.

Учень

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

 Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Учень

Ти , Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

Учень

Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо…

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

 (Підносимо хліб-сіль і кладемо біля портрету)

Учень

Ти зорею сіяєш прийдешнім віку,

Сходиш хлібом на яр-рушнику

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

Ведуча. Так, саме навесні прийшов у світ цей геній людства, « щоб всіх од сну нас розбудить» . Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних : батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати.

Ведучий. Тарас був четвертою дитиною в сім'ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем. Хлопчику було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса, його братів і сестер стало нестерпним. Шевченко потрапив до сільської школи, де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Він наймитував у дяка й одночасно вчився. Гірким було те навчання, гірким було його дитинство.

Учень 1

В оцій землі лежить проста кріпачка,

Що їй вклоняється і наш суворий час.

Приходять всі. Та хто ще так заплаче,

Як плакав тут колись малий Тарас?

Учень 2

Світило сонце, та світило іншим,

Світило сонце - сироту пекло.

І западало зерном гнівних віршів

В дитяче серце страдницьке село.

Учень З

Чи не відтоді сліз було замало?

Померла мати. З-за високих хмар,

Здавалося , лице її зринало,

Як із Тараса виростав маляр.

Пісня «Не на шовкових пелюшках»(співають вчителі)

Ведуча. Мандруючи Тарасовими шляхами, зупинимося в холодних казематах Петропавлівської фортеці, де утримували Шевченка до остаточного винесення вироку. За вікном - хоча примарна, але воля. На душі - пекучий біль і світлий сум, а в серці - віра у власну непохитність.

Ведучий. Десять довгих років життя поета забрала солдатчина, обшуки, знущання. А найголовніше - заборона писати й малювати - те, заради чого жив поет.

Учень 4

Забрали олівця. Папір забрали.

Здається, уже гірше не бува.

Краще б на горло ви мене скарали!

А ви ж у мене вкрали всі слова...

Учень 5

.. .Мовчати...Ні!...Це не моя стихія;

Боротись - так боротись. До кінця!

Терпіти буду. А мовчать - не вмію...

О, дайте хоч огризок олівця!

Учень читає вірш «Мені однаково»

Учень 6

Дивився гнівно, зболено Тарас,

Проти царя пішов, проти цариці.

Не мертвих, а престольних на той час,

Хіба ж таке коли кому проститься?

Учень 7

Страждав Шевченко у неволі,

Та не скорився грізній долі.

Він і в кайданах на царя

Спалив обух вогнем пера!

Учень 8

Моя пречиста зоре, освіти

Казармову печаль хоч тимчасово.

Високістю своєю освяти

Моє трудне і страдне моє слово.

Пісня «Чого мені тяжко»(Соло)

Ведуча. Не схаменулася Шевченкова муза, яка вже привела його до цих казематів! Звідти, з-за ґрат, лине на батьківщину голос митця, сповнений болем і тугою. Ні, не особисте становище хвилювало поета невсипущими думками линув до України.      

Ведучий

Мов отче наш , повторюю для себе

Твої слова, що вийшли із-за ґрат.

Раніше ти до мене сходив з неба,

А нині завітав, неначе брат.

Ведуча

Лиха нам доля випала,Тарасе:

За слово - тіло вмурували в мур.

Тож хай слова живуть не для окраси,

Нехай живуть, мов колос після бур.

 Пісня «Світе тихий!...» (співають вчителі)

Ведучий. Безперечно, Шевченко - духовний символ України, наш

великий сучасник. До нових і нових поколінь він приходить разом

із усвідомленням ними дійсності. Із дитячих літ, неначе святе

писання, убираємо ми в душу його полум'яні пророчі рядки.

Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті,

звертається до нас усіх зі своїми безсмертними думами

Ведучий

В дні перемог і в дні поразок,

Щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні.

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого

У всесвіт віршів і поем.

Ведучий

Крізь вітер злий карбую кроки

І чую серцем кожну мить,

"Реве та стогне Дніпр широкий",

Щоб розбудити всіх, хто спить. 

        1.Пісня(хор)   «Реве та стогне Дніпр широкий»

                             2.    Пісня «Сон»   (соло)                     

                            3. Пісня (хор)  «По діброві вітер виє»»

                  4. «Єсть на світі правда»  (учасники музичної школи)

                            5. Пісня (хор) «Думи мої, думи мої»

           6. «Зацвіла в долині» (учасники музичної школи)

                            7.Вірш «Лілея»

                             8. Пісня (хор)  «Зоре моя вечірняя "

Ведучий. Сьогодні у нас в гостях присутні сучасні творці слова, поетеса, член літературно-мистецького об'єднання «Колос» Галина Кравчук і поетеса, член літературно-мистецького об'єднання «Третій горизонт» Надія Марцинюк. Нехай вони прочитають нам свої поезії.

Ведучий. Дякуємо Вам, за щирі слова,  за чудові поезії. Дозвольте побажати вам міцного здоров'я й творчої наснаги. Нехай у ваших душах ніколи не перестає палати  вогонь любові до рідної мови, до свого народу, до України.

Пісня «Ой три шляхи високії» (соло)

Учень1

Вдивляючись в поетову судьбу

Із кожним роком глибше і пильніше,

Я думаю : а що, коли б він був

Всього лише художником, не більше?

Учень З

Домалювався б і до нагород,

До визнання, бо ж хист мав величезний.

Але ж за ним стояв його народ.

Німі раби стояли за Шевченком.

Учень 4

За них сказав. За нас усіх сказав.

Сказав за всі прийдешні покоління.

Його свята апостольська сльоза

Пропалює чорнобильське каміння.

Учень 5

Якби мовчав... Та не гнівив...

Та малював… То мав би й нагороди...

То був би тільки дзеркалом доби,

А став душею рідного народу.

Пісня (діти)  «Поклін тобі, Тарасе»

Учень 7

Заповів поет нам жити

«В сім'ї вольній, новій»,

А ще «волю окропити

Ворожою кров'ю»

Учень 8

Ми кайдани розірвали,

Та їх треба зняти.

Але й цього ще замало,

В повний зріст щоб стати.

Учень 9

Хай кожен з нас подумає собі:

«А що ж бо я зробив для України?

Чи я горю, страждаю в боротьбі,

Чи повзаю по-рабськи на колінах?

Учень 10

А що ж бо я? І відкіля мій рід?

Чи я не осквернив свойого роду?»

Лице Тарасове на тій сумній зорі,

Яка зійшла з тривог мого народу.

Пісня «Летить галка через балку» (діти)

Пісня «Зацвіла в долині …» (соло)

Ведучий. Український народ свято вшановує пам'ять свого

безсмертного пророка, поета. Кожного року ми відзначаємо

Шевченківські дні. Линуть над світом вірші та пісні, написані

Шевченком. А його величний образ постає у нових ліричних творах

поетів. Звисока споглядає Тарас на свою Україну. Бо безсмертна

слава народного поета – патріота

Ведучий.

Ступаю там, де кожна порошина

Вогненний дух поета зберегла,

Де бронзою висвічує вершина

Крутого, планетарного чола.

Стоїть Шевченко на Чернечій-

До неба осяйне чоло.

Здушив сіряк широкі плечі -

Ніяк не вивільнить крило.

Ведучий.

Зійди, наш Батьку,з п'єдесталу!

Розкрий народові вуста!

Його так довго розпинали,

Що не зійде ніяк з хреста.

Прости нас, Батьку, Світоче й Пророче,

До тебе йдем у щирім каятті,

Бо ми ж таки добра Вкраїні хочем,

Бо неможливо жить у розбратті.

Ведучий.

Пошли нам ,Отче,мудрості й снаги,

А в душах світлі помисли нести.

Прости за все, Тарасе дорогий,

Пророче,Батьку, Світоче, прости!

              Пісня – молитва (соло)

Ведучий

Свого національного поета Тараса Шевченка народ називає Генієм.

У день 200-ї річниці від дня народження поета ми промовляємо найкращі слова вдячності та намагаємося глибше розкрити його талант найвищого ступеня.

У чому ж феномен цього світового митця? Чому майже через півторастоліття після його смерті твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?

Ведучий

Актуальність Шевченка не в тому, що він порушив великі й вічні питання або дав нам відповідь на них. Кожне покоління має самостійно шукати відповіді на питання, поставлені часом.

Сьогодні ми повертаємось обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка. Він приходить у наш день. Але ми повинні йти в його час. Лише так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння.

Пісня (хор) « На високій дуже кручі »

Вірш «Встань, поете, подивися»

Встань, поете, подивися

На поля просторі,

Колоситься там пшениця,

Наче синє море.

Україна твоя вільна

Вже панів немає,

І народ наш український сам шлях обирає.

І в сім'ї народів славних,

В сім'ї вольній новій

Тебе згадує , поете,

Незлим тихим словом!

Вірш «І мертвим, і живим…»

Пісня(хор) «Заповіт»

Ведучий

З домовини, довіку ранимої,

Над владиками світу встаю.

І до вас промовляю, сини мої:

Не проспіть Україну мою.

І нарешті, ковтнувши свободи,

Не втішайтесь дарами в раю…

Я прошу тебе, рідний народе:

Не проспи Україну мою.

Ведучий

Браття-українці, станьмо на коліна

І благаймо щиро Спаса-Бога сина.

Україні просім волю, всім народам – добру долю

І спокій на землі.

Всі будем молитись і Бога просити,

Щоб мир в Україні настав,

Щоби Україна не бачила крові

І ворог її не топтав…

Духовний гімн «Боже Великий, єдиний…»

Виховний захід

Тема. Чарівні звуки, рідне слово – моя                         сердечна українська мова.

Мета. Розширити знання учнів про українську мову; показати її красу та багатство за допомогою поетичного слова, українського фольклору; розвивати мовлення учнів; викликати бажання любити рідну мову, свій народ, рідну землю.

Для кожного народу

Мова – найбільший скарб, одне з багатьох див створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.

     Кожна людина має завжди пам’ятати хто вона, звідки родом, де її коріння, кожна людинна повинна знати свою мову, любити її, цінувати, збагачувати, берегти.

     21 лютого ми відзначали Міжнародний день рідної мови.

     Тому сьогодні ми разом з нашими дітьми запрошуємо Вас поринути у чудовий і прекрасний світ нашої рідної мови.

1-й ведучий.

Добрий день вам, милі люди!

Хай вам щастя – доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий – довгий вік

2-й ведучий.

Починаймо наше свято!

Людей зібралося багато

Щоб веселитись і співати

І рідну мову прославляти

1-й ведучий.

Запрошуємо вас

У найправдивішу казку.

До неї відкриється

Вхід через мить.

2-й ведучий.

Із серцем відкритим,

З обличчям без маски

У світ цей чарівний

Сміливо ступіть.

Інсценізація.

Дійові особи: Автор, Діти, Українська мова.

Автор. Такий гарний край, сонячний, багатий, а

вона йде та плаче, сльози витирає. Так багато хат,

так багато шкіл, церков, а для неї немає  місця.

Діти. Що ти робиш тут, бідна дівчино?

Українська мова. Прогнали мене. Може, ви мене

шануватимете і не дозволите, щоб мене забули?

Діти. Яка бідна і заплакана! Яка сумна сирота! Куди

вона йде? Чому так гірко плаче? Хто ти, дівчино?

Українська мова. Я – українська мова. Мене виганяють

з України. Я блукаю і не маю спокою.

Діти. Бідна мово, заходь до нас. Ти будиш з нами

жити, оповідати вірші, казки, байки. Будеш співати

нам пісні. Ти допоможеш пізнати країну наших батьків,

дідів. Щоб і ми знали, хто ми, чиї діти.

Українська мова. Бачу, що ви мене шануєте,

любите, не забуваєте. Тоді я буду жити у ваших

серцях і устах.

Дітки, дружіть із мовою

І вивчайте її гаразд.

Не вважайте мене примусовою,

Полюбіть, як весною ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить

Все, як пишеться і вимовляється,

Все, як пісня, в мені звучить.

Я журлива, а також піднесена.

Тільки фальш для мене чужа.

В мені – душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова в мені душа.

(Показує рукою на портрети.)

Рідну мову легко розпізнати

В колисковій ніжності верби.

В українській білій тиші хати,

В барвах стяга жовто-голубих.

Учениця.

Нашептала хвилечка Дніпрова,

А старий Славута знає все,

Що від Бога, з пісні і з любові

Мову у душі народ несе.

Учень.

Як не можна матері зректися,

Пісні солов’їної в гаю.

Пісня Гарна наша Україна

Жодній мові світу не було так

Тяжко, як українській. Нашу мову

принижували, не давали їй розвиватися,

неодноразово забороняли, знищували,

навіть букварі, щоб українські діти не

могли вивчати рідну мову. Протягом багатьох

років українська мова, пісні, книги були

заборонені. А робилося це ось з якою метою:

якщо знищити мову, зникне і сам український

народ, не існуватиме України як держави.

Учень. Важкі були її шляхи:

І терни, і каміння.

Вона пробилась крізь віки,

Як сонячне проміння.

Звучить пісня.

Учень. Ви чуєте, згадали знову

Про нашу українську мову?

Закон про мови? Так, вітаю,

Я рідній мові присягаю.

Учитель: жодній мові світу не булотак тяжко,

як українській. Нашу мову принижували, не

давали їй розвиватися, неодноразово забороняли,

знищували навіть букварі, щоб українські

діти не могли вивчати рідну мову. Протягом

багатьох років українська мова, пісні, книги

були заборонені. А робилося це ось з якою

метою: якщо знищити мову, зникне і сам

український народ, не існуватиме України

як держави.

Учень. Важкі були її шляхи:

І терни, і каміння.

Вона пробилась крізь віки,

 Як сонячне проміння.

Звучить пісня «Відродися, рідна мово», сл. М.

Підгірянки, муз. Б. Гірського.

Учень. Ви чуєте, згадали знову

Про нашу українську мову?

Закон про мови? Так, вітаю,

Я рідній мові присягаю.

Учитель. Нарешті українська мова посіла почесне

місце серед інших мов світу, тому що стала держа-

вною. Про це, діти, записано в Основному Законі

України – Конституції (демонструє), яка була при-

Йнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня

1996р. Стаття 10 засвідчує, що Державною мовою

в Україні є українська мова».

Учениця. В землі віки лежала мова

І врешті вибилась у світ.

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна,

Цвіти і сяй, моя державна!

Ведучий 2

21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови.

Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952

року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію

протесту проти урядової заборони на використання бенгальської

мови. Відтоді в Бангладеші цей день став днем полеглих за

рідну мову. Минуло багато часу. Аж у 1999 році на Тридцятій

сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було прийнято Міжнародний

день рідної мови, а починаючи з 21лютого 2000року

цей день відзначають і в Україні.

В тому, певно, й наша є провина,

що для тебе був не кращий час...

Наша мово, мово журавлина, -

повернись із вирію до нас.

Зазвучи! Хай серце відпочине,

спів хай зачарує рідний край.

Наша пісне, пісне солов’їна, -

своїх слів крилатих не втрачай!

Де б не був – додому серце лине.

Де б не жив – все українець ти...

Наша доле, горда, соколина, -

вище хмар несуплених злети!

У долоні упаде пір’їна,

Наче лист жаданий від синів.

Позбирай же, ненько Україно,

Пісня

Учень. То що є найціннішим у житті кожної людини?

Рідна мати, рідна земля, рідна мова.

Учень. Мова! Що можна про неї сказати? Народ

каже: «Слово до слова – зложиться мова», а ось

як про неї писав Т. Шевченко:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос –

Більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!..

Учень. Рідна мова – це скарбниця народної

мудрості, криниця живої води, невичерпне

джерело добра, нескінченна річка слів,

струмок надії.

Учень. Українська мова – це мова віршів, пісень,

казок, прислів’їв, приказок, скоромовок, легенд

нашого краю. Це наше багатство.

Ведучий 2. Слово – найтонше

доторкання до серця. Воно може

стати і ніжною квіткою, і живою

водою, що навертає віру в добро,

і гострим ножем, і розпеченим

залізом , і брудом. Мудре і добре

слово дає радість, незрозуміле і

зле, необдумане і нетактовне –

приносить біду. Словом можна

вбити й оживити, поранити і ви-

лікувати, посіяти тривогу й безнадію

й одухотворити, розсіяти

сумнів і засмутити, викликати

посмішку і сльзи, народити віру

в людині і зародити невіру, надихнути

на працю і скасувати силу

душі... Зле, невдале, нетактовне,

просто кажучи, нерозумне слово

може образити, приголомшити

людину.

Інсценівка «Язик»

Автор. Знаменитий байкар

Древньої Греції Езоп був рабом фі-

лософа Ксанфа. Якось Ксанф на-

думав запросити гостей і наказав

Езопу приготувати щось якнайкраще.

Езоп купив язика і приготував

Із нього три страви.

Ксанф. Чому ти подаєш тіль-

ки язика?

Езоп. Ти велів купити якнайкраще.

А що може бути краще від язика?

За допомогою язика ми вивчаємо

науки і одержуємо знання,

з допомогою язика будуються

міста, розвивається культура народів.

З допомогою язика чюди можуть

спілкуватися одні з одними,

вирішувати різні проблеми,

просити, освідчуватися в коханні.

Тому немає нічого кращого

від язика.

Автор. Такі роздуми задоволь-

нили Ксанфа і його гостей.

Ксанф. А тепер приготуй щось

якнайгірше.

Автор. Езоп знову пішов купу-

вати язика.

Езоп. Ти велів знайти якнайгір-

ше. А що на світі гірше від язика?

Язиком люди засмучують і роз-

чаровують одні одних, язиком

можна лицемірити, обманювати,

хитрувати, сваритися. Язик може

зраджувати, принижувати. Що

може бути гірше від язика?

Автор. Легенда каже, що не

всім гостям було приємно слуха-

ти відповідь Езопа.

Ведучий 1. Слово – це найтон-

ший різець, здатний доторкнути-

ся до найніжнішої рисочки люд-

ського характеру. Вміти користу-

ватися ним – велике мистецтво.

Словом можна створити красу

душі, а можна й спотворити її.

Тож оволодіваймо цим різцем так

щоб з-під наших рук виходила

тільки краса.

Читець. Не грайся словом. Є

святі слова,

Що матері з доріг вертають

Сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди те слово – вічне і земне,

За часом час нам світ пере-

стилає.

Один випадок, який яскраво засвічує багатство

нашої мови.

У купе вагона першого класу потяга Львів – Ві-

день їхало четверо паспжирів-інтелектуалів:

англієць, німець, італієць, четвертим був відомий

львівський юрист Богдан Косів. Розмова точилася

навколо різних тем. Нарешті заговорили про мову:

чия краща, багатша, досконаліша і якій бути про-

відною у світі. Звісно, кожен почав вихваляти

свою рідну.

Першим заговорив англієць:

- Англія – країна великих завойовників і море-

Плавців, які поширили славу англійської мови,

рознесли по всьму світу.

- Ха-ха – Німецька мова – то мова двох великих

імперій – Великонімеччини й Австрії, які займають

більше половини Європи.

Тут усміхнувся італієць і стиха мовив:

- Панове, ви обидва не маєте рації. Бо італійська

мова – це мова сонячної Італії, мова музики

і кохання.

Богдан Косів довго думав і нарешті промовив:

- Ви ж бо, по суті, нічого не сказали про багат-

ство і можливості ваших мов. Чи моглиб ви, скажімо,

своїми мовами прочитати невеликий твір, у якому

всі слова починалися б з однакової літери?

- Ні, ні, це неможливо!

- Ось вашими мовами це неможливо, а нашою

зовсім просто. Назвіть якусь букву.

- Хай буде «ес».

- Гаразд. Вірш називається «Самотній сад»

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад – солодкий спокій – спить.

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи –

Срібні співи серенад.

Стиха стеляться сніжинки –

Спить самотній сонний сад.

- Геніально! Неймовірно!

Потім усі замовкли. Говорити вже не було

Потреби.

Ведучий 1.

Отже у кожного народу своя мова. Послухайте

як народ говорить про свою мову.

Учні.

1. Слово до слова – складається мова.

2. Слово до слова – весела розмова.

3. Від теплого слова і лід розмерзає.

4. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Діти. Мова кожного народу –

Неповторна і своя:

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову,

Колискову на віки

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Як ту мову міг забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, -

Бо ж єдина – так, як мати,

Мова в кожного із нас!

От тому плекайте, діти,

Рідненькую мову

І учіться говорити

Своїм рідним словом.

Рідну мову я вивчаю,

Її люблю, не забуваю.

Рідну мову буду знати,

Берегти і поважати.

Частівки.

Ох і гарне слово «віз»,

Має четверо коліс.

«Мерседесом» замінили,

Слово-архаїзм лишили.

У кожух колись вдягаюсь,

Холодом не переймались,

А тепер у шубах ми

Утікаєм від зими.

Каменяр, кобзар, різьбяр –

Рід занять і Божий дар.

Макогін, рядно, рушник –

Я до них з дитинства звик.

До гречаника візьмуся,

З баняка води нап’юся,

Молоко в дійницю ллю,

Рідне слово я хвалю.

Ми частівки заспівали,

Щоби нам аплодували.

Мова рідна – річ корисна,

Барвінкова, гарна, чиста.

Наша мова наче джерело,

Де вода і чиста, і прозора.

Скільки слів до неї увійшло.

Нею і співають, і говорять.

Наша мова як чарівний спів,

Ніжністю і світлом обіймає.

В ній багато теплих, добрих слів,

Їх з дитинства кожен пам’ятає.

Наша мова – квітка чарівна.

В ній краса і сила є від поля.

Наша мова – це дзвінка весна,

Це землі святої вічна доля.

Наша мова ллється, мов струмок,

В ній проміння і роса ранкова,

Що сплела у пісню як вінок

Лагідна і щира колискова.

Учениця.

Я почула в слові колискової

Подих ниви, вітер над діброво.

Тиху мову рідного села

В щиру пісню ненька заплела.

Учень.

Слово те, мов крапелька роси,

Чистий слід дитячої сльзи.

Із дитинства пісня пророста

Колискова, рідна і проста.

Учениця.

До кожного серця мова приходить,

До кожної хати і добрих людей.

Де мова, де пісня – там віра народу,

Там білий, і теплий, і радісний день.

Учень. Незважаючи на перипетії історії, на тяжку

долю українського народу, у нас від народження

закладено природний гумор. У гуморесках, примовках,

анекдотах та в інших веселих історіях сміхом і дотепом

переливається рідна мова.

Пісня: «По дорозі жук, жук»

Хлопець. Чи гарно ми співаємо?

Дівчата. 1. Гарно, ох і молодці! Справжні

козаки!

2. А он бач, хоч мале, та вузлувате!

3. Вмієте хлопці співати!

Хлопці. 1. Захвалили!

2. Ой, які ми хороші!

3. Дівчата, а ви чому мене не хвалите?

Дівчата. 1. Бо хвалений борщ виливають!

2. Кулик невеликий, а все ж таки птиця!

3. Що комар, то сила!

Хлопці. Щось ви дівчата не дуже

привітні. Ось ми вас розхвалимо!

2. Гарні дівчата, як у лузі калина.

3. А жалять, як кропива, і колючі,

як їжаки.

4. А хазяйки які! І хліб пекти, і по

 телята йти, і куди ж мені, людоньки,

погуляти піти.

5. Шиють та порають, та все нитками

Горе.

Ведуча. Годі, хлопці! Вмій пожартувати,

та знай, коли перестати. Он

дівчатам вже плакати хочеться.

Хлопці. Пробачте, дівчата, ми

більше не будемо.

Пісня «Гарна господиня»

Інсценізація усмішка П. Глазового «Кухлик»

Автор. Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Просить він...

Дід. А покажіть

Кухлик той,

що скраю.

Продавець. Што? Чєво?

Я не понімаю.

Дід. Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

Продавець. Да какой же кухлік здєсь,

Єслі ето кружка!

Автор. Дід у руки кухлик взяв

і насупив брови.

Дід. В Україні живите

Й не знаєте мови...

Автор. Продащиця теж була гостра

та бідова.

Продавець. У мєня єсть свой язик.

Да к чєму мнє мова...

Автор. І сказав їй мудрий дід.

Дід. Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має бідна язика

І не знає мови.